— То кажеш — з неба? — іронічно озвався священик. — І що ж ти там дієш?
— Живу, — здивовано відповів я. — Спілкуюся з іншими братами своїми, радію, пізнаю Всесвіт...
— А Бога ти бачив?
— Якого?
— Як то — якого? Бог єдиний, вічносущий, всевідаючий. Все у світі — його творення: янголи, люди, твар земна, сонце і зірки. Як же це ти не відаєш цього? Чому не знаєш Бога?
— А ви його виділи?
— Ми віруємо в нього. Батьки відкрили нам його волю.
— В чому його воля?
— Щоб ми покаялися. Щоб любили свого Творця і ближнього свого. Щоб жили у покорі перед владою, бо всяка влада — від Бога. А в тобі видно гординю. Чи не темним духом ти посланий?
— Не збагну твоїх слів, людино в золотому вбранні. Всесвіт — поле для вільної, радісної дії. Навіщо ж спокута, покора? Кому, за віщо? Ваші кайдани, ваші темниці — у вашому серці. Ви вільні, ніхто не тримає вас у в’язниці...

(Олесь Бердник "Пітьма вогнища не розпалює...")