"Через годину я замкнувся у своєму номері, сів за стіл і взявся писати нове оповідання. Перо бігало по паперу так швидко, що я сам аж дивувався. Однак через дві-три години воно зупинилося, наче придушене чимось невидимим. Хоч-не-хоч я встав із-за стола й почав ходити туди-сюди по кімнаті. У такі хвилини мною опановувала манія величі. У полоні дикої радості я уявляв собі, що в мене немає ні батьків, ні дружини з дітьми, а є лише життя, що ллється з-під мого пера".

(Акутаґава Рюноске "Зубчасті колеса)